ТАМ, ДЕ ВІН


Є люди добрі, Веселі, благородні, є хитрі, підступні, злі...
Та Він не такий, бо там, де Він з’являється, усе розквітає, сяє добротою, усмішками. Така уже Він людина — безкорислива і щира, з ним ніколи не наговоришся, бо що не слово, що не Фраза — то нова і перша із невичерпної криниці мудрості людської.

Про кого мова? Про неординарну і прекрасну людину, талановитого письменника, гумориста, неодноразового лауреата багатьох конкурсів, фестивалів — Юрія Рибникова




— Пане Юрію, як життя, як справи?

— Життя цікаве своїми сюрпризами і красивими обіцянками. Справи завжди знаходяться, коли бажаєш людям зробити щось корисне та приємне.

— Ви народилися у Полтаві?

— Мене знайшли аж у далекій Бурятії, у пологовому будинку міста Улан-Уде, Звісно, цей день мені запам’ятався на все життя.

— А за фахом хто Ви?

— Вистрибнувши з пелюшок, був гумористом, а прислухаючись до серйозних розмов про наше життя, став сатириком.

— Що чи, може, хто є для Вас джерелом натхнення?

— Джерело натхнення — це мої особисті гріхи. Найлегше критикувати оточуючих, ніж самого себе. Навіть коли критикуєш когось, узнаєш про себе багато нового й цікавого. Ми замовчуємо гріхи, а привласнюємо собі лише достоїнства. Оця властивість характеру людини і є джерелом натхнення для гумористів і сатириків.

— Що Вас найбільше радує, хвилює чи, можливо, тривожить?

— Мене радує, що українці не втратили почуття Гумору. Створили більше ста партій, і всі вони смішні. Є партії любителів їжі, жінок. Але найпотужніша і найпідступніша партія обіцяльників — брехунів. Раніше ми чули зі шкільної парти: "Партія веде, партія веде!" Тепер можна сміливо сказати: "Мафія веде, мафія веде!" Куди вона веде? Звісно, до економічної прірви! Щоправда, є слабенькі зусилля вибратися з неї. Хвилює мене те, що, незважаючи на нашу незалежність, країна Україна перетворилася на суцільний тюремний двір, де спілкуються не друзі, а вороги, де не лише вікна, а й душі зарамовані.

— Це що, чорний гумор?

— На жаль, наше сьогодення. Починаючи з Верховної Ради і закінчуючи пересічним бомжатником, ми тільки й чуємо: "Іди сюди! Стій на місці! Хто ти такий? Куди ідеш? Признайся чесно, пограбував банк? А от ми зараз перевіримо!".

Найбільше хвилює те, що люди перестали поважати одне одного, шукають причини своїх негараздів у комусь, чомусь, тільки не в собі.

— Вам незабаром — 60. Яких вершин Ви досягли, які плани маєте, щоб Вам хотілося звершити?

— Щасливий той письменник, якому здається, що він чогось досяг. Впевнений: є лише прагнення досягнень. Планую видати дві книги як результат роздумів та спостережень. Одна називається "Страждання від кохання". Це — віршовані байки, сатиричні мініатюри, афоризми.

Друга — книжка серйозних та іронічних афоризмів під назвою "Добірні зернини". Уже є домовленість з художником-перчанином Іваном Моцаром.

Хочу скромно зазначити, що ідея випуску гумористичної збірки "Полтавський сміхограй" належить мені. Я був і упорядником, і підштовхувачем. Але без Анатолія Миколайовича Дяченка, без Миколи. Васильовича Костенка, без ілюстрацій Івана Миколайовича Моцара, без щедрої допомоги Павла Сергійовича Стороженка, без усього колективу авторів-сміхотворців (а їх було — 38!), колективу видавництва "Астрея" ця книга не побачила б світ. Хотілося б, аби "Полтавський сміхограй" виходив щороку І щоб наші спонсори, маючи почуття гумору, підкинули нам хоча б якісь смішні гроші.

— Кажуть, Ви вже не один десяток років є противником хмільного застілля. Дехто дивується, як так можна жити, та й прохали запитати: чи правда це?

— Я не прихильник застілля тому, що за столом, коли хміль ударяє в голову, люди починають з’ясовувати, хто з них кращий, хто розумніший, і тому друзі можуть стати навіки ворогами. А треба, щоб вороги ставали друзями.

— Про що Ви мрієте?

— Мрію дожити до тих світлих часів, коли люди привітно усміхатимуться одне одному, а талановита молодь не залежатиме від хабарників, людину цінуватимуть не за посадою, званням, гаманцем, а за справжні людські цінності — доброту, людяність... Мрію дожити до тих світлих часів, коли люди різних поколінь розумітимуть одне одного з півслова, щедро ділитимуться досвідом, грошима, любов’ю.

— Коли Ви почали писати?

— Рими почали мучити мене з шести років, але щось подібне до натхнення відчув "лише" у чотирнадцять. Перші вірші опублікував у газеті "Машинобудівник" Полтавського турбомеханічного заводу далекого 1965 року.

— Оце і все?!

— Вибачте, але за всіма клопотами геть забув сказати, що мене друкували майже всі обласні та республіканські, а іноді всесоюзні видання, а також — міжнародні. Я володар жартівливого звання "Бакалавр сміхознавства".

Неодноразовий лауреат гумористичних конкурсів журналів "Ранок", "Вітчизна". Лауреат гумористичного конкурсу "Веселая сигма" Новосибірської Академії наук 1991 року. Учасник великого концерту членів Московського клубу афористики 1985 року. Учасник республіканської наради гумористів і сатириків під головуванням Ф. Ю. Маківчука, головного редактора журналу "Перець". Один з авторів посібника для студентів вузів "Сто майстрів української афористики". Член літературної студії ветеранів війни та праці. Один із засновників Полтавської Спілки літераторів.

Член Міжрегіональної Спілки письменників України та міжнародного товариства письменницьких спілок (2002р.).

— Що б Ви хотіли побажати читачам?



Читачам —злагоди, взаєморозуміння, радості спілкування, хорошого настрою, оптимістичних думок!

— Дякую за розмову, пане Юрію, і — хай Вам щастить!

Замість резюме: як скромно заявив мій співрозмовник, 2003 рік разом з роком Чорної Кози (Вівці) було оголошено роком Юрія Рибникова.

Було...

Світла йому Пам"ять...

Учителю, Другу, Редактору...

У серпні 2009-го року Юрія Рибнікова — не стало.

Та він — завжди з нами, у наших серцях. І...сумує Полтава без нього...


АФОРИЗМИ ВІД Юрія Рибникова

Лицемер, в отличие от подхалима, льстит, невзирая на лица.

Новое явление — трулялизм мнений.

Слёзы теперь не в моде: они смывают тушь с ресниц.

Когда муж навеселе — жене не до смеха.

Самый верный спутник жизни женщины — зеркало.

В службе знакомств хорошо устроить личную жизнь можно только по знакомству.

Лодыря поймали на слове, но никак не могли поймать на деле.

Продавец не доливал пива, и ему показали, где раки зимуют.

Только рентгенологам дано видеть человека насквозь

Проторенные дороги хороши тем, что они не ведут к заблуждениям.

Браки, возможно, заключаются на небесах, но потом всё равно приходится спускаться на землю.

Почему только негодяи бывают законченными?

Утопая в роскоши, не пускай пузыри!

Живя по волчьим законам, рискуешь стать козлом отпущения.

Иметь одного ребёнка — это осознанная необходимость, иметь двух детей — это эксперимент на выживание, иметь трёх — стихийное бедствие.

Исполнительный лист — эпилог лю6ви.

Календарь — книга учета прожитых дней.

Косметика — способ стать неузнаваемой.

Любовные игры — это тоже игры доброй воли.

Мощный мужчина—мужчина, у которого один мощи.

Муж — исполняющий обязанности главы семьи.

Овал — это круг после лечебного голодания.

http://eteri.at.ua/FOOT/RYB.htm — тут зібрані його фотоальбоми і твори...