Як начальнику тилу замовляли донецьких путан та про інші походеньки полковника Харахаліля

Про це нашим ресурсам на умовах анонімності повідомив один із спів- службовців полковника Харахаліля (на той час, військовослужбовець тилу однієї з частин в м. Артемівськ).

Він, зокрема, розповів про епізод, коли полковнику Харахалілю привезли відразу аж двох жриць кохання. Їхні послуги коштували по 3 тисячі гривень за кожну.

Ви запитаєте, навіщо одразу дві? Очевидно, такими були сексуальні «фішки» тилового Казанови.

Таку оргію було підігріто рясним питтям, а саме - двома ящиками вина, як розповіло джерело.

Цей «непатріотичний», (а може й небезпечний?) адюльтер не завадив полковнику Харахалілю (військовики його за очі чомусь називають Харлєй або Чорний полковник) зробити карколомну кар’єру і очолити тил міноборони.

Виконуючи обов’язки начальника тилу, Харахаліль у 2015 році спробував «зайти глибоко в тил» не ворогу, а підлеглій – військовослужбовцю Збройних сил України. Зачинивши двері свого службового кабінету (з етичних міркувань ми не оприлюднюємо прізвище особи, яка зазнала сексуальних домагань), тиловий бос забажав сексуального зв’язку із жіночкою, пояснюючи тим, що того дня загинув його бойовий товариш.

Тиловик намагався мотивувати підлеглу до сексуального контакту, обіцяючи особисте сприяння у просуванні по службовій драбині. Та цього разу полковник дістав облизня, ба навіть більше - його дії було записано на диктофон. Про деякі деталі невдалого сексуально-карєрного маневру у приватній телефонній розмові жіночка розповіла колезі.

Цей запис потрапив до редакції нашого ресурсу. Також виплили й деякі інші подробиці «солодкого» життя тилового Казанови. Зокрема, виявилося, що його харчуванням опікуються кілька солдатів Міністерства оборони та головний повар Муратгазієв, який знає смаки свого родича і покровителя, як він його називає. До неофіційних завдань цих військовиків належить смажити рибу, готувати плов, шашлик особисто для полковника Харахаліля, а також інші страви з продуктів, які призначені для багатьох військовослужбовців.

Та облаштуванням побуту (зокрема, встановленням та подальшим ремонтом душової кабіни вдома, що її було пошкоджено після невдалого залицяння) займалися військовослужбовці однієї з частин Тилу.

Постає логічне запитання. За чий рахунок таке «красиве, солодке» життя начальника Тилу?

З наведених «плівок Харахаліля» чутно, що «світило» міноборонівського тилу ще й не гребує поборами серед підлеглих: не дав - пропав, не виконав зловмисне прохання - результат той самий.

Постає запитання: скільки через «солодке» життя одного начальника ще буде зіпсовано кар’єр та зламано доль військовиків та їхніх родин?